БЕНЧИКІВ МЛИН
с.Тернівка, Підвисоцька сільська рада, Голованівський район
Водяний млин знаходиться на березі річки Синюха в селі Тернівка в одному із наймальовничіших куточків краю і більше нагадує замок, аніж господарську споруду. Стіни – метрової товщини. Чотириповерхова з боку річки та триповерхов з боку берега споруда з масивними кам’яними стінами була побудована в 1895-1905 роках німецькими інженерами. Річка поблизу млина перетинає гребля, яка підводить воду до кам’яного рукава біля млина.
Млин називають Бенчиків, мабуть власником був Бенчик (не виключено що єврей, хоча є таке і румунське, і угорське прізвище). Він складений із бутового каменю (звичайного граніту, так популярного у Побужжі), і має із боку берега три поверхи, а з боку річки – чотири. Русло Синюхи тут перепиняє гребля, яка значну частину води направляє у широкий кам’яний рукав, який колись крутив агрегати цього величезного млина.
ВОДЯНИЙ МЛИН
с.Давидівка, Перегонівська сільська рада, Голованівський район
Символом села Давидівка, що у Голованівському районі , є водяний млин на р. Ятрань. Це велична чотириповерхова споруда з цегли, з майже метровою товщиною стін. Млин побудовано у 1911 – 1914 рр. поміщиком з відомого дворянського роду молдавського походження, Олексієм Абазою. Раніше сюди з’їжджалися підводи та машини молоти зерно з усієї округи. Та уже майже два десятки років млин стоїть пусткою. Більша частина споруди має дах. Всередині залишились дерев`яні балки, що служили основою для перекриття поверхів. Біля млина була ще й олійниця, причому, вона працювала до останніх років. Поряд з млином збереглася піч з височенною трубою.
ВОДЯНИЙ МЛИН
с.Луполове, Благовіщенська міська рада, Голованівський район
Оригінальний пам’ятник архітектури початку ХХ століття знаходиться на березі одного з рукавів річки Південний Буг, біля села Луполове. З кінця XIX століття власником цих земель був поміщик Костянтин Смирнов, котрий у 1901 році й вирішив побудувати водяний млин.
Історія водяного млина у селі Луполове могла б стати основою художнього фільму про заповзяття та працьовитість людей і жорстокість радянського режиму. Це місце обов’язково слід відвідати під час мандрівки Кіровоградщиною.
Наприкінці ХІХ століття до села Луполове переїхала родина Дем’яна Смирнова і орендувала тут дерев’яний млин. Згодом його син Костянтин побудував у селі великий триповерховий млин. За переказами місцевих жителів, Костянтин знайшов скарб у кілька десятків тисяч золотих монет, які й вклав у будівництво. Історія скидається на правду, адже обладнання для млина купували дороге, везли аж з Німеччини і Швейцарії. Тут виготовляли аж сім сортів борошна. Воно було таким якісним, що хліб з цього борошна місцеві називали «золотим».
У 1917 році родина Смирнових намагалася врятувати майно і згодна була віддати все більшовикам, тільки б млин не нищили, а господарів – не виганяли. Місцеві селяни намагалися допомогти Костянтину і попередили його про приїзд більшовиків. Проте це не допомогло – Костянтина Дем’яновича розстріляли, а його тіло залишили лежати на перехресті між селами.
КАМ'ЯНИЙ МЛИН
с.Соломія, Гайворонська міська рада, Голованівський район
У легендарного засновника “Софіївки”, графа Станіслава Потоцького була позашлюбна дочка Соломія, яку дуже не любила мачуха – Софія. Та ще й, як на зло, дочка закохалася у найнятого військового інженера, капітана, який проектував парк Людвига Метцеля (талановиту, але дратівливу і жорстоку людину, яка відносилась до кріпаків, гірше ніж до тварин), можливо і якісь знаки уваги приділяла. Потоцький перед цим вже видав заміж п’ять своїх законних дочок (від Юзефіни, попередньої дружини, матері його одинадцяти дітей), не знаючи що робити із закоханою 16-річною байстрючкою, вирішив на деякий час відлучити її від свого двору, поселивши далеко від Умані, в маєтку біля містечка Хащувате (нині Голованівський район), на правому березі Буга.
Метцель жив в Умані, з батогом у руці гнав селян на будівництво, а Соломія тужила за ним в своєму безіменному маєтку. Звичайно, вона приїздила в гості до батька, але після його смерті (1805 р.) в домі мачухи (Софії) її не бажали бачити, а після від’їзду за кордон Метцеля Соломія вирішила вийти заміж. Тоді вже їй було тридцять, але нареченого вона знайшла без проблем – ним виявився поміщик із Соглутового Машинський…
За легендами – улюбленим місцем Соломії був водяний млин, який стоїть на березі Бугу і нині. Очевидно, що назва Соломія залишилась за селом на честь дружини пана Машинського.
Головна пам’ятка теперішньої Соломії – млин. Збудований ще у XVIII столітті він зазнав немало перебудов, але працює (інколи) і нині. Вода вже його колеса не крутить – працює електродвигун. Будівля шлюзу, ринви та стоки гарно збереглися, навіть дерев’яний поміст ще витримує (у деяких місцях) людську вагу, і це свідчить що не дуже давно млин заставляла працювати саме вода.
Млин збудований повністю із бутового каменю. З боку берега (від дороги) він двоповерховий, вікна й двері мають декоративні арки й роблять будівлю схожою на рицарський замок (точніше міні-замок). Ще більше підсилює цей ефект барельєфне зображення щита – колись на ньому був герб власників. З іншого боку – бурхливий потік води, який шумить і падає в такому собі лабіринті ходів між кам’яними стінами-дамбами й омиває значно простішу в сенсі декору, але вищу і потужнішу частину млина. Попід млином іде не основне русло річки, а один рукав, відділений кам’янистим.
КАМ'ЯНИЙ МЛИН ДИСТЕЛЯ
м. Гайворон, вул. Василя Стуса, 156, р.Південний Буг
У 1868 році прусський підданий Вільгельм Дистель придбав землю у Алозія Чарновського біля річки П.Буг, на якій збудував греблю і дерев’яний млин. Але у 1903 році сталася пожежа і він згорів. Того ж року було організовано акціонерне товариство «Дистелівських вальцьових і разових водяних млинів» та збудовано кам’яний млин. У 1909 році на млині встановили дві турбіни потужністю 150 кінських сил. З 1904 по 1914 рр. борошно з цього млина відправлялось і до царського двору в м. Петербург.
Він зазнав реконструкції у 1964 році.