с. Миколаївка, Соколівська територіальна громада, Кропивницький район, тел.: (0522) 31-27-33
Державний заповідник-музей І.К.Тобілевича (Карпенка-Карого) Хутір Надія є філією Кіровоградського обласного краєзнавчого музею, створений на території садиби, що належала визначному драматургу, театральному діячеві кінця ХІХ — початку ХХ cт. І. Карпенку-Карому (Тобілевичу).
Садибу закладено в 1871 р. батьком драматурга К. Тобілевічем і названо іменем його дружини Н.Тарковської. Згодом І. Карпенко-Карий обирає садибу постійним місцем проживання.
Спочатку сім’я Тобілевичів вела тут скромне власне господарство. З того часу і збереглися «Батькова хата» та стара чумацька криниця. Після повернення з трирічного політичного заслання, навесні 1887 року Іван Карпович оселяється на хуторі і вирішує перетворити його на мальовничий куточок рідної природи — за його власним висловом «оазис в степу».
На хуторі Надія ним написано 11 п’єс із 18, які увійшли в золотий фонд національної класичної драматургії. Це “Сто тисяч”, “Хазяїн”, тут же були написані ним історичні драми “Сава Чалий”, “Гандзя” та інші.
У садибі у різний час проживали Микола Садовський, Панас Саксаганський, М. Садовська-Барілотті. Тут зустрічалися талановиті митці М. Заньковецька, М. Кропивницький, М. Старицький та багато інших відомих театральних діячів, письменників, художників.
До комплексу садиби входять: батьківська хата, меморіальний будинок, приміщення літературно-меморіального музею, парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва площею 11 га та ставок. Встановлено пам’ятник-погруддя І. Карпенка-Карого. Нині тут постійно проводиться традиційне театральне свято “Вересневі самоцвіти”.
Неподалік хутора, на Карлюжинському кладовищі, похований Іван Карпович, а також члени його родини.
1956 року Хутір Надія оголошено державним заповідником-музеєм. Його унікальність відзначена багатьма видатними діячами української культури, серед яких Юрій Яновський, Петро Панч, Олесь Гончар, Олександр Корнійчук тощо.
У заповіднику-музеї експонується біля 2 тисяч предметів, значна частина з яких передана сім’єю Тобілевичів — Тарковських.
